Ой, оре Семен, оре
Та Й на шлях поглядає:
Чужі жінки обід несуть,
А моєї немає.
Пущу воли у діброву.
Сам піду додому.
Не доходячи до хати,
Став дітей питати:
“Ой, де, діти, ваша мати?”
Ох і наша, тату, мати,
Гей, погнала телята,
Забожилась заклялася,
Що не ваша, діти, мати.
ОЙ, як пішов же Семен
Та у нову комору,
Нема грошей, нема й скрині,
Ані жінки Катерини.
Гей, як удариться ж Семен,
Гей, об поли руками:
“Дітки ж мої дрібнесенькі,
Та й пропав я з вами…”
