Струсила грушка листя шерехке.
Струсила і, зажурена, зітхає.
Бо дощ осінній все іде та йде,
А в неї одежини вже немає.
По листі мокрому, як сірий корабель,
Пройшов їжак. Задумався, спинився:
Було ж тут груш, і яблук, і морель…
А світ узяв і так перемінився.
- Наступний вірш → Петро Ребро – Вередливі санчата
- Попередній вірш → Григорій Усач – Їжачок
(Оцінок ще немає)