Пливе у даль віків
замріяний Дністер.
Гойдає сині хвилі
теплий вітер.
У думах —
рани, біль,
що рвались з берегів,
у пам’яті для нас
зостались жити.
Навічно задрімав
часів далеких гомін.
Тепер лише гроза
тривожить гори.
І знову ллють дощі,
і знову світить промінь,
трава росте,
і пахнуть осокори.
А гордий Дністр пливе,
не оглядаючись назад.
Хвилюється, вирує
водоспадом.
На дно ховає свій
душевний плач
і серед ночі
світить зорепадом.
- Наступний вірш → Євген Маланюк – Над Дністром
- Попередній вірш → Михайло Казимирчук – Хвилі Дністрові плинуть у даль
(Оцінок ще немає)