Здаюся собі дзеркалом –
в вітальні на стіні.
А інколи, здається,
те дзеркало в мені
блукає лабіринтом
свідомого чуття,
тоді я відчуваю
жадобу до життя:
люблю його самотність
в хвилини боротьби,
ліричний настрій жестів
щоденної юрби;
люблю увись літати –
збивати сніг з ялин,
люблю найсокровенніше
невтраченних хвилин,
люблю стояти в церкві,
люблю…Коли молюсь
я дзеркалом вже вкотре
сама собі здаюсь.
- Наступний вірш → Оксана Сенатович – Вічна мандрівниця
- Попередній вірш → Оксана Лущевська – Прохання
(Оцінок ще немає)