Чоловік, що сидів під туєю
на бронзовій купі хвої
так дивився,
мов звав із собою,
крізь шпарини
соборних
стін
Він? Не він?
Він? Не він?
З голови його дерлася папороть
руки мохом зеленим
крилися
ну, а ноги вростали
у жимолость
до самісіньких
аж колін
Він? Не він?
Він? Не він?
Крізь шпарини
соборних стін
з довгих рук
пробивалися
крила
Він? Не він?
Він? Не він?
Не зловила!
