Вдосвіта
впало росами
сяйвом
у травах зосталось
і насвітанку
пуп’янком
вранішнім зав’язалось –
моє кохання…
Ніжно
над плесом
озера
вибухнуло
багаттям
срібними пелюсточками
вузликами латаття –
твоє кохання…
І у вишневих
сутінках
листям
рудого
клену
долею
заплелося
у запашні
гобелени –
наше кохання…
