Чи ти стріла, що випустив стрілець?
Чи ти лучник, що ту стрілу пускає?
Моє кохання – пише олівець,
твоє кохання як роман безкраїй.
Чи ти свідомість певного життя?
Чи ти ж бо є свідомого основою,
що розрушає світ, але натомість
щось потаємне у душі засновує.
Чи ти у пастці філософії життя?
А чи існує та життєва філософія?
Бо щастя то – напевно, забуття,
наука вічного, душевна теософія.
Чи ти цінуєш дні, що мерехтять?
Чи розкладаєш на “сьогодні-завтра”?
Години іскрами у небі пролетять
і димом лишуться як відгорівша ватра.
Не вартий і осмислення той факт,
що ми – навіки, ми – оте єдине,
що наші сльози падають у такт
росі, якою плаче журавлина.
Чи ми стрільці пускаємо стрілу?
Чи ми і є ті дві стріли любові?
Усе іде в якусь одну імлу,
лишаються лиш мрії паперові…
