Літаки, що пролітають
понад дахом твого будинку
схожі на птахів – на ластівок схожі:
так їх багато, так їх багато.
Тобі від лету стає тривожно
сильніше б’ється серце самотнє.
Ті літаки, розправляючи крила,
такі великі, такі великі,
ріжуть, мов ножицями,
верхів’я вишень –
сиплеться,
сиплеться
цвіт білий
у трави.
Ластівки, що повертаються
нині додому, зморені сонцем,
крила здіймають – о, гострокрилі,
вас так багато, вас так багато!
Не вартий ламаної копійки
квиток зім’ятий у руці тремтячій.
Ластівки, забуваючи зими,
надміру довгі, надміру довгі,
летять, мов стріли,
понад дахами
і літаки линуть
за ними
до тебе
знову,
до тебе
завжди.