І
Нагромаджено юних спогадів
у ранніх фресках Дієго Рівери:
жовто-білі величні лілії,
ледь помітні прозорі пера,
тихі води,
трави лимонові,
і цупкі – цукрові тростини –
в юних спогадах
чолов’яги,
вельми дужого,
з серцем дитини.
ІІ
Рукави закотивши абияк,
не приховуючи напруги,
писав звабниць гарячого Мехіко:
першу – в білому,
в жовтому – другу.
Все волосся їм пишно оздоблював
олеандрами запашними
і виводив тіла розхристані,
а себе – тіло й дух! –
поміж ними.
ІІІ
Всю історію бачив мріями,
всю нестриманість чув уявою:
індіанців у запеклих преріях,
та іспанців з слонами млявими,
жебраків із руками обдертими,
псів, що ладно кусають ноги –
кілька фресок,
багровим кольором,
все писав,
розмовляючи з Богом.
На долоні – олійними плямами –
долі лінії були стерті,
чолов’яга – великий, засмучений
окрай стін стояв розпростертий:
від кохання – все серце фресками,
від ідилій вже серце змучене,
чолов’яга з очима хлопчика –
в дужім тілі –
життя покручене.
ІV
Нагромаджено юних спогадів
у ранніх фресках Дієго Рівери –
все життя – й не помітив! –
повз Мехіко пролетіло,
неначе, пера.
