1.
Хтось зі старих фотографій гляне на мене допитливо,
мовляв – як я можу просто, отак, гортати,
просто, отак, ковтати – образи, контури, символи –
просто, отак, гортати – гляне на мене прискіпливо.
Обличчя твого торкнуся – глянеш на мене із осудом,
начебто дуже жадібно нині тобі ділитися, начебто дуже боляче,
нині, отак, сповідатися: спогади, фотографії – пожовклі, старі – твої.
Глянеш на мене допитливо: слухаю твоє дихання,
слухаю твоє дихання, слухаю твоє д-и-х-а-н-н-я…
2.
Ця світлина із потьмянілими кутиками –
юність твоя далека.
Віриш? Якби я знала, де наша любов –
торкнулася б її холодними пальцями.
І, певно, відчула б згусток гарячої крові
у міцному, застояному повітрі кімнати –
та я не знаю – не знаю.
Де вона є?
Простір, немов жужелиця
і геть нічого не видко.
Лишень цю світлину
зоставлену тобою –
серед життя.
Та й годі!