де лиш голе каміння і вічні сніги –
сонце схоже на кволу амебу
ти титаном стоїш
і тримаєш плечем
білосніжне,
прозоре
небо.
І проходять століття, спливають віки –
беззупинно біжить кудись час
ти – один… і відсутність,
відсутність всього:
сніги – профіль,
а зорі – анфас.
Ти титаном стоїш там, де вічні сніги:
навкруги ані звуку – тиша.
І відсутність, ніхто
не чекає тебе
і листів ніхто
не напише.
Ти – один…І самотня прозора сльоза
мужньо падає снігом в руку.
Ти титаном стоїш
і тримаєш плечем
білосніжну,
безкраю
розлуку.
