Зима почалася із дива –
і хмари спускалися босі,
як мавки, в вінках калинових,
із снігом у срібнім волоссі.
Їх тіні тендітно гойдались
у рощі – із верболозу,
і з кожним шаленим рухом
снігами сипались сльози.
Зима почалася із Долі,
що птицею пролетіла,
і ніжно-морозним повітрям
торкнулася твого тіла.
Немов зупинилося вранці
незриме колесо часу;
годинники, як завмерли
в засніженних дивних гримасах.
На знак безкінечності щастя
земля срібним сяйвом взялася.
Шепочу тобі таємничо:
“Із дива зима почалася…”
