У безкрай, далечінь-дорогу
надломлено я закричу
про самоту і про тривогу,
про дні, яких я не лічу,
про дивовижну німоту
без слів та звуків, про нечулу
німу, глуху, пусту, пусту –
що серце далечі жахнулось.
- Наступний вірш → Оксана Лятуринська – Ти ще не вмер
- Попередній вірш → Оксана Лятуринська – Уранці будять осокори
(Оцінок ще немає)