А доля легкою буває?
Напевно, ні. У всіх свій хрест:
Хтось проклинає, хтось прощає,
Комусь за щастям йти сто верст…
Хотілось жайвором співати?
Любистком мріялось цвісти? —
Та долі, кажуть, краще знати,
Від неї, кажуть, не втекти.
Й дороги різні нас стрічають:
То — в очі пил, то — бруд з-під ніг.
І проклинають, і прощають,
І замітає кроки сніг.
А долей легких не буває,
Усі тягар якийсь несуть.
Цвіт то всиха, то розквітає,
А люди йдуть…
А долі йдуть…
