Йде сон на озерне плесо,
Я мовчки іду за ним.
А нам до найближчих весен
Лишилось ще стільки зим!
А ще до весняних квітів
Ста вересням відшуміть,
Між сотень людей на світі
Одного все ж не зустріть.
Туман застелив вже річку,
Як скатерку на столі…
Несе он крізь морок свічку
Самотній хтось по землі.
Десь хвіртка плаксиво скрипне,
Шугне у траву змія…
Душа лиш тихенько схлипне:
“Погляньте,
це, може, я?..”
