М’ятний сон-настій,
смаку самоти
Пила на зорі
й омивала рану.
Падали слова
в росяні стежки,
Падали й цвіли
терпким квітом рано.
За чужим теплом
босою ішла,
У чужих очах
зіркою світилась.
Та згорів вогонь.
Теплиться зола
Й м’ятою лише
поле розстелилось.
Задивилась даль
в очі пустоти,
Прочитала в них,
що забути мушу.
М’ятний сон-настій,
смаку самоти,
Може, ще гірчить,
та не палить душу…
