Я бачила коней у сні:
Два чорних, неначе вугілля,
А третій — був білий, як сніг,
Втікали вони із подвір’я…
Я бачила — жито цвіло,
Стебельця лоскотний м’яв вітер.
І жар від багать замело
Солодке малинове літо.
Я чула, як цокіт копит
Згасав в полиновому полі,
А вже з-під солом’яних скирт
Маячила осінь в вінкові.
Я знала — коней не вернуть,
Якщо і вчепитися в гриву.
Їх крила небесні несуть:
Двох чорних, і того, як диво!
І коні летіли кудись,
Примарні, неначе повір’я,
Й ті мрії, що вже не збулись,
Втікали вночі із подвір’я.
