Ми живемо десь поряд,
десь поряд — рукою подати.
На однім континенті,
між сотень одних бездоріжь,
Прокидаємось разом
і разом лягаємо спати,
Бачим зорі одні.
Тільки зорі віками — все ті ж…
Ми живемо десь поряд.
Вже, певно, й думки зустрічались.
Відлітали лелеки
й між нами їх клекіт утих,
А від мене вітри
на дороги твої повертались,
Тільки вічні вітри.
Стільки образів в пам’яті в них.
Ми живем так близенько,
ну, просто — рукою подати:
Дві стежини, місток
та ще кілька десятків доріг…
І здається підчас:
можна просто тебе погукати.
Але вечір — глухий.
Передати нічого не зміг.
(1 оцінок, середнє: 4,00 із 5)