– Чому, – киває пальцем
мені моя сестра, –
стоїш і зуби сушиш?
Виходити ж пора!
– А що, уже й не можна
всміхнутися мені?
Дивись-но, два чомусики
літають у вікні.
Я що, повинен бути
надутим, як сова?
Не бійсь, не запізнюся,
виходжу вже. Бувай!
Іду собі до школи –
собі а чи комусь?
Чому “комусь” – дивуюся.
Іду собі, сміюсь.
– Чому? Чому? – чомукають
чомусики смішні.
“Чому? Чому?” Бо смішно,
бо весело мені!
