Приїхало Хіхікало –
балакало; базікало.
Якби весь день балакало –
було б ще півбіди,
якби весь день базікало –
і це ще пів біди,
якби ходило-плакало –
це також півбіди.
Але ж вого, Хіхікало,
хіхікати приїхало.
– Хі-хі! Село! Я з міста!
– А що – з одного тіста
виліплюють містян,
а з іншого селян?
– Хі-хі, я вам про місто,
а ви мені про тісто.
Бабусю! Ви глухі?
Хі-хі!
Ви кажете полоти,
хі-хі, грядки пороти,
хі-хі, знайшли придурка,
хі-хі, я вам не курка,
щоб порпатись в грядках.
Я ж у гостях!
Хі-хі, ви ще щось кажете?
Щось треба розвантажити?
І це мені – дитині –
таскати по цеглині,
сусідам помагати,
сусідам слугувати,
і не просіть – дарма –
вже слуг давно нема! –
хіхікає-сміється.
І що воно за птиця? –
питається сусідка,
питається сусід.
– Біда, – зітхає баба.
– Біда, – зітхає дід.
Біда, вого, біда,
але й біди шкода.
І що біді повідати?
– Ходи, бідо, обідати.
