— Вставай,— кажу,—ледащо!
А він питає:
— Нащо
вставати і вмиватись,
і їсти, і вдягатись?
О, мамою для нього,
для ледаря такого
я б не хотіла бути.
Встає він, позіхає,
півдня штанці вдягає,
і сам, хоч вже великий,
не взує черевики.
О ні, для нього дідом,
ні татом, ні сусідом
я б не хотіла бути.
Ворони ні сороки
не вижене з толоки.
Він навіть кошеняти
не хоче наздогнати.
Ледащо, ну й ледащо!
Не хочеться нізащо
з ним гратися у жмурки.
