І
Новина! Новина!
Дуже, дуже радісна!
Запищали зайченята:
— Вже весна іде, весна!
Гримнув заєць:
— Слухать тата! —
не весна, а НОВИНА.
Де перо моє, де ручка?
З вами тут дійду до ручки!
Знов безладдя в хаті в нас,
де перо?— питаю вас.
Зайченята запищали:
— Ми не бачили, не брали!
Мама просить:
— Не пищіть,
тата треба зрозуміть.
Він схвильований, як вітер,
бо до нас
вже їдуть з міста
три майстри-спеціалісти —
Кравчик, Шевчик і Кондитер.
Відкривається БЮРО
добрих послуг
для малих і для дорослих.
— Ось вам ручка, ось перо
і з чорнилом цукорничка!
Буде вивіска-табличка.
Заєць пише, пише, пише,
а зайчиха:
— Тсс! Тихіше,
не сміятись, не дрочитись,
тато може помилитись.
Зайченята “шу-шу-шу”,
перейшли на шепіт.
УХ!
БЮРО
ДОБРИХ ПОСЛУГ
ДЛЯ МАЛИХ І ДЛЯ ДОРОСЛИХ
КРАВЧИК, ШЕВЧИК І КОНДИТЕР
2
Заєць каже:
— Будем жить!
Уявіть собі на мить:
кожен, кожен замовляє
все, чого душа бажає.
Ось наприклад: я спочатку
підберу собі краватку
і жилет в рожеву клітку,
він мені згодиться влітку.
Ну а далі, ну а далі
ми замовимо сандалі,
мамі пару… добре… дві!
Хай стрибає по траві,
ну а дітям скільки треба?
— їм чотири пари треба…
— Гроші падають нам з неба?!
тато б’є себе у груди:
— Як ти скажеш, так і буде.
— Ще дві курточки й берети.
Менший писнув:
— І котлети,
гарно бігати в беретах
при капустяних котлетах.
Старший пирснув:
— І не ПРИ
а з котлетом говори.
— Ви хлоп’ята-розум’ята!—
і крізь сміх
помирила мама їх.
3
— Їдуть з міста?
Видно, там спеціалістам
вже затісно,— каже дід
старий ведмідь,
каже, не дивується:
— Навіть взимку в білий ліс
для МАЙСТРІВ зелений в’їзд
і зелена вулиця.
Лис хіхікнув:
— Діду, вам
ще в очах не зеленіє?
Не збагну, не знаю сам,
звідкіля це вітер віє?
Покахикує:
— Кхе-кхе,
в мене хутро дороге,
а життя дорожче — СКАРБ,—
треба взяти це на карб!
А лисиця-страхівниця
із контори ЛІСОСТРАХ
усміхнулась для годиться
і сказала тричі “ах!”
— Ах!
Живемо у час тривожний,
помилитись може кожний.
— Ах!
Тільки той не помилявся,
хто у нас застрахувався.
— Ах!
Все на світі може бути.
В разі чогось — у грошах
ваші скарби повернути
гарантує ЛІСОСТРАХ.
Засміялися куріпки:
— Це сорока носить плітки,
а лисиця при нагоді
сіє паніку в народі.
Це така у неї хворість:
скрізь з усього мати користь.
— Це про мене ви, куріпки!? —
оком блиснула лисиця,—
все це плітки? Це сорока
принесла їх на хвості?
Подивіться ви, куріпки!
Он табличка на щиті.
БЮРО
ДОБРИХ ПОСЛУГ
ДЛЯ МАЛИХ І ДЛЯ ДОРОСЛИХ
КРАВЧИК, ШЕВЧИК І КОНДИТЕР
4
— Це БЮРО,—
заєць лапою притопує,—
звільнить нас
від зайвих клопотів.
Хто там, хто це там — “но-но”
тарабанить у вікно?
Це сорока-білобока
з новиною не новою
та доповненням новим
до цієї новини:
скоро з’являться ВОНИ,
та вони
тільки в місті, тільки в місті
фахівці-спеціалісти,
тут у лісі кожен з них
фігурує, як аматор.
— Як аматор?— заєць-тато
аж задумався, принишк,—
що це значить? На “аматор”
подивись, стара, в словник.
Мама книжку розкриває,
сторінки перегортає
і читає:
— Так-так-так, аматор-атор,
авіатор,
агітатор,
апробатор,
алігатор…
Зайченята, як могли,
запищали:
— Ви взяли,
мамо, мам, не той словник,
подивіться, це СЛОВНИК
УКРАЇНСЬКИХ
РИМ.
— Грець з ним!—
заєць піт на лобі витер.
5
Кравчик, Шевчик і Кондитер —
три аматори-мисливці,
отже, кожен при рушниці.
— Хто рушницю взяв з собою,
той чи влітку, чи зимою
їде в ліс не по суниці,—
так сказали дві сови,
дві розумні голови:
— Торочити ж про бюро
все одно, що про шевро.
— Що таке “шевро”?
— Пш-к, пш-к!—
потім глянем у словник.
Все. КІНЕЦЬ. Питань нема.
Розбігайтесь по домах.
Стало в лісі тихо-тихо.
Всі розбіглись по домах.
— Хто тут спить? Це ти, зайчихо? —
запитали сови.
— Ах! Ви вже вибачте мені.
В цій незвичній метушні
ні-ні-ні, я не заснула,
може, трішки задрімала,
та все чула, і почула
про шевро.
Що ж, дві курточки з шевро
я б замовила в БЮРО.
Тут зі сміху дві сови
узялись за голови
і качались “у-ху-ху”
півгодини по снігу.
Потім встали, обтрусились,
на зайчиху подивились:
— Ти ще тут?
Гм! При такому
вже запізно йти додому.
Вже он чути стрілянину!
Залишайся, ми не злі.
Разом цю лиху годину
перебудемо в дуплі.
6
Перебудемо—“д-д-д”,
на сьогодні
ми усі, як ті зайці,
безборонні.
Наступа на п’яти страх,
зеленіє всім в очах.
“Добрі послуги”… Хо-хо!
Це з чиєї ласки?
Трах-бабахнуло… Це хто
захотів ковбаски?
Впав на сніг нещасний лис,
зашумів тривожно ліс.
Облилося кров’ю серце,
хоч-не-хоч, а доведеться,
дорогий читачу мій,
і мені у дії цій
втрутитись, як автору.
Бо пішла нечесна гра,
я вже чую свист: пора
автора на мило.
Я — ЗА ПРАВОМ АВТОРА,—
що захочу, те зроблю
із трьома аматорами:
зніму стружку, пропісочу,
з шкіри скраю ремені.
Ви — в руках у мене!
— Ми — в руках? Ти хто така?
Автор казки? Ха-ха-ха!
Обіцяли не стріляти?
Обіцяти не могли —
пе-ре-ду-ма-ли!
З шкіри скраєш ремені?!
Не лякай, пусті старання:
знай, у нас на полювання
дозвіл в кожного в кишені.
Ха-ха-ха…
Ще й зухвало заявляють:
— Все живе перестріляєм!
Що робити? Мушу вихід
із безвиході шукати!
Я метнулась на пораду
до Ведмедя у міськраду.
— Хто ви? Звідки? На посаді?..
Автор казки… Що ж, ми раді…
Все це так… Проблеми лісу…
Словом йдіть…— подумав: “К бісу”,—
а сказав:
— До Лиса йдіть.
Йду до Лиса
(це поверхом нижче).
Лис:
— Що? Що? Допомогти?
Раджу нерви берегти.
До Лисиці не піду,
містом йду, тремчу —“д-д-д”.
Зустрічаю дві Сови —
дві розумні голови.
— Низько кланяюся вам,
так і так, кажу, безвихідь…
— Ти хіба не знаєш? Вихід
вже знайшовся сам.
Наші діти, любі діти
(їм під силу все на світі!)
вже приборкали зухвальців,
вже зухвальці ті на пальцях
вийшли з лісу.
— Як?
— А так.
Поки ти металась тут
із кута у кут у місті,
долетіли до дітей
ці тривожні вісті.
Діти — давні друзі лісу,
діти дуже люблять ліс.
“Всіх мисливців з лісу “к бісу!”—
прийняли вони на “біс”.
Ну а далі, ну а далі
натиснули на педалі,
і поїхало-пішло.
Що було там, те було.
Все було, як має бути.
Діти можуть все на світі,
все під силу нашим дітям:
і дитині
обеззброїти мисливця
все одно,
що суницю проковтнути,
досить усміхнутись.
Взимку в лісі біло-біло.
Та сьогодні там незвичні
на снігу сліди суничні
дітям горло обпекли,
пройняли морозом тіло:
НАМОРОЗИЛИ СУНИЦЬ
ТРИ МИСЛИВЦІ ІЗ РУШНИЦЬ,—
три дурисвіти дорослі
із бюро недобрих послуг.
Ну, скажіть, хіба вона,
ця робота, не дурна?
Тут мисливці втрьох:
— Апчхи!
Ваша правда!
Лопухи ми, лопухи.
— От і все,—
сказали Сови,—
все. Кінець. Пита…
— О, ні,
ви вже вибачте мені!
Не закінчена ще казка,
ось, будь ласка, і
КІНЕЦЬ
Заєць піт на лобі витер,
зуба виплюнув у сніг:
— Це дикун, а не кондитер.
Як він може! Як він міг!
Зайченята:— Мамо, ма…
Затулили очі лапками:
— Нас не видно, нас нема.
— Любі діти, тато тут!
А де мама, наша мама?
Ой, життя — це справді драма,
а без мами, а без мами
не одна, а цілих дві.
Ось і мама:
— Ви живі!
— Ми живі, живі, живі!
А з нагоди отакої,
мамо, можна?
Можна, можна!
Нині просто необхідно
зайченятам-пустунятам
походить на голові!
