Яке ім’я розкішне — Люба, —
любов, любисток любих губ.
Он кличуть Любу: «Любо люба!» —
а кличе той, хто Любі люб.
Яка то розкіш — Люба люба
сьогодні, як позаторік.
Не буде любою нелюба,
а Люба Любою повік.
Мені б таку розкішну розкіш:
якби почуть від тебе: «Любо, добрий день», —
хоч дотик імені, як сміх од лоскоту,
в оману вводив би мене.
