Йшов Іванко – вгору ніс,
на плечі п’ятірки ніс.
Шляхом, втішений безмежно,
ніс п’ятірки обережно,
бо за довгий час од них
відзвичаїтися встиг.
Та й вони від нього теж
відзвичаїлись без меж,
з ним вже й мову повести
не наважаться на «ти».
Кажуть: — Мабуть, вам, Іванку,
важко так безперестанку
нас нести,— то ми за вами
підем власними ногами!
— Що ви! — хлопчик у тривозі.—
Ще заблудитесь в дорозі,
і не будемо у мами
пригощатись пиріжками!
- Наступний вірш → Оксана Сенатович – Балакуни
- Попередній вірш → Оксана Сенатович – Роль Забудька грав Іванко
(Оцінок ще немає)