Розповім вам не про Львів,
а про львівських комарів.
(Ясно, що не комарами
Львів мій знаний між містами.
Не про це моя розмова.
А от пісня “Ми зі Львова”—
скрізь, де я їх зустрічала,
тільки так мені звучала
пісня комарів).
Купу львівських комарів
(це вони у Львові купа,
а в дорозі завжди група)
я зустріла нині вранці
на вокзалі АВТО-ЛЬВІВ.
В черзі разом з комарами
я стояла за квитками,
щоб поїхати… а втім —
про це згодом розповім.
Всім відомі комарі —
ви їх всюди примічали,
де вони лиш не бували —
на Дніпрі, і на Дністрі,
на Поліссі, на Волині,
де озера сині-сині,
в місті Рівному (а там —
повна воля комарам!)
Під Херсоном на баштані
їли дині в здивуванні:
досі думали, що дині
виростають на вітрині.
На Говерлу у Карпатах
вітер виніс трьох завзятих,
хто собі цього не зичив —
над Черемошем музичив.
В Бережанах на Поділлі
їли торт на новосіллі
(ні, не в Замку, Замок досі
в громадян ремонту просить).
В Закарпатті побували,
біля Хуста їх стрічали —
чули співи комарині
у Нарцисовій долині.
І в полях на Буковині
танцювали: як тут гарно —
тепло, місячно, безхмарно!
Долітали й до Полтави —
де Полтава, а де Львів!
(Не дивуйтесь. “Ви з Полтави
чи зі Львова?”— їх питали,
хоч один раз запитали:
“Звідкіля ви?”— в комарів?).
В центрі Харкова гуділи
в довідковому бюро,
що колег двох загубили
на майдані, де метро.
(Чи один майдан у місті —
там їх сто, а може, двісті).
Ну, а в Києві бували?
Це само собою ясно —
і музеї, і спортзали,
і причали, і вокзали,
і нові, й старі квартали
знають, вивчили прекрасно.
(У столиці не бувати —
це ж себе не поважати).
Побували й на Донбасі,
у Донецьку в ощадкасі
(це львів’янин там зустрів
групу львівських комарів).
Сумніваюсь, щоб у касі —
чи в Криму, чи на Донбасі,
рівно ж, як в Золотоноші —
зацікавили їх гроші.
(Скрізь, де двері відчиняють,
комарі туди влітають.
Це кажу я так, до слова.
Не про це моя розмова).
— Що тут роблять комарі?—
я спитала в школярів
на вокзалі АВТО-ЛЬВІВ.
Засміялись школярі:
— З нами вибрались у звичну
у мандрівку туристичну
ПІЗНАВАЙ
СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ.
— А сьогодні,— діти в сміх,—
веземо додому їх,
ми транзитом через Львів
повертаємось з столиці
у столицю комарів.
— Ви з Комарно?
— Ми з Комарно! Ми з Комарно,
там, де весело і гарно!
— Де ми тільки не бували,—
розказали школярі,—
скрізь і всюди “Ми з Комарно”
нам співали комарі.
Нині в черзі з комарами
ми стояли за квитками,
щоб поїхати туди,
де і весело і гарно,
у Комарно — а куди ж!
