Привітався я:
— Гав-гав,
будь здоров, Іванку-друже,
та своїм вітанням дуже
я Іванка налякав.
Чом тремтиш увесь, небого,
хоч школяр ти вже, а зблід?
Досі цуцика малого
ти боїшся, а не слід.
Ще якби я був бульдогом
чи вівчаркою — а так
аж ніяк незрозумілий
твій, Іванку, переляк.
Гав-гав-гав — ти бліднеш знову,
а раз так — затям собі,
що мою собачу мову
треба вивчити тобі.
Двічі гавкну, будеш знати:
я прийшов тебе вітати.
Гавкну я разів чотири —
знай, кажу: я друг твій щирий.
А коли я гавкну п’ять раз,
значить, що прийду і завтра.
А коли я раз за разом
гавкну сто разів, затям:
це я сам
злякався.
