(Холод, вітер, сніг з дощем)
Холод дикий, а ще вітер,
а ще сніг — не сам, з дощем.
— Нині можна збараніти,—
плаче заєць під кущем.
Ця четвірка, ця тусовка
добереться і до вовка.
Вітер дує:
— Що нам заєць,
нащо вовк — цей лісознавець!
Нам приємніше на місці
тусуватися у місті.
Вітер дує:
— Побайдуєм
серед вулиць, серед площ.
— Перехожих понервуєм,—
шурубурять сніг і дощ.
Холод дикий у під’їзди,
у кватирки заглядав.
Сам, без дозволу і візи,
в кожну шпару проникав.
— Телефонна будка — чудо!—
тут вже хтось їм допоміг:
крізь розбиту шибку в будку
залітає з вітром сніг.
Справді, можна очманіти:
холод, вітер, сніг з дощем.
Дощ-нахаба в мене світер
вже намацав під плащем.
— І до шкіри, як захочеш,
доберешся?
— Доберусь!
Вітер сніг жбурляє в очі,
я за голову берусь:
— Може, досить бушувати?
Розумію, молодим
треба кості розім’яти,
та потрібно мати й стрим.
— Скільки можна!?— став я в позу.
Подзвоню в бюро прогнозу!
Та в бюро прогнозу нині
подзвонити я не зміг,
бо зайняв на цілу днину
телефонну будку сніг.
