Як добре, коли все добре.
І яблук вродило повно,
і ось уже скільки років
я ходжу до тебе
на сповіді…
Входжу повільно в осінь,
обвита бабиним літом
і оповита тобою,
любове.
Плоди — наші діти
такі запашні у радості,
і диво не дивне,
що я була та —
шістнадцятирічна,
котра дарувала тобі
тисячну молодість.
Входжу повільно в зиму,
кресну
і воскресаю.
І, як зима,
я не постарію.
Я розтану.
