Розібрали ми лопати,
почали грядки копати.
Наш Іванко, хоч малий,
до роботи беручкий:
так завзято працював,
що й стежки перекопав.
Стежечки ми протоптали
і грудки порозбивали,
заскородили грядки
і посіяли квітки…
Восени ж тут в землю вгруз,
як бичок, рябий гарбуз.
Ми гуртом його котили,
бо нести — не мали сили.
На подвір’ї на шкільнім
він видзвонював, як грім.
І всміхавсь Іванко збоку:
– Де він взявсь такий нівроку?!
- Наступний вірш → Оксана Сенатович – Останній дзвінок
- Попередній вірш → Оксана Сенатович – Наш Іванко – жовтеня
(Оцінок ще немає)