І от — проламую головою
всі чотири стіни нараз!..
(На таку-то голову — стало ж у Бога міді!) —
Й опиняюся на твердому — хитаючись, мов водолаз,
Який замість перлів, нагріб по підводдю — мідій…
“Ну, і що в цім лихого? Їстівна ж штука! — було б
Набагато гірше, аби не приніс нічого!
А що чорним струпом палає стовчений лоб —
То на мідь невразливу нема плавильні у Бога!”
…Але я все волаю, що бачила перли — вони
Там і далі лежать на дні — лиш потрібно другої спроби!
…Але вже зімкнулись назад чотири стіни,
І на вік один — не дається нового лоба.
