Болять мої очі за край, за людей,
де висне примарою голод,
де смерть сміючись, як ніколи
іде.
Болію душею за тих, що ідуть
з сліпими обличчями в далеч
і падають чорні, як галич –
в біду.
Закрийтеся очі, покиньте боліть!
Хай серце обернеться в камінь,
хай думка моя колосками
тремтить…
