Оксентій Мусієнко – Голод: Вірш

Виє метелиця…
Холод…
Картина:
Грає сердито страшна хуртовина.
І на морозі в цю пору, тепер,
Боса дитина, бліда, наче смерть
Ручками в сніг занурившись, лежить
І… не голосить. І… не дрижить.
Може б спитати, де мати її,
Може б узнати, з чиєї сім’ї,
Тільки – нащо? Однаково… Нехай…
Швидше свій погляд ізвідси ховай:
Так, може, треба. Треба… Лежить…
Вже не підвестись, не жить.
Виє метелиця… День увесь так
Всі обіходять живий ще кістяк.
Хліба ніхто вже не покладе
Так вже сніжинками і припаде,
Так, як оце підібгавшись, лежить…
І… не голосить. І… не дрижить.