гарна жінко,
у тобі я знаходжу
вогкий туман червоних чарів,
що сідає трепетними барвами нетлі
на розбурханих заглибинах тіла,
творить гаптований гін
із пересяклих потом пестощів,
сковзується вогкою ласкою
по нагих схилах ніг
і випаровує миром ритму
на задиханих зітханнях розшарпаної бурі
Приваблива жінко,
ти магнітом тіла
розкриваєш тайну моєї особовости,
заклинаєш її в закляття розстріляних вітрів
і твориш поле суперечности
на дні бездонних посувань.
Ти тугою силою наструнених мостів
поєднуєш розпатлані береги поцілунків
і надаєш їм напрям,
причалюючи їхні гнучкі вагання
до пристані блакитних снів спокою.
Ласкава жінко,
ти захватом розкоханого квіту
упокорюєш мене
після скошених покосів палаючого гніву
і рікою повільних персів
розриваєш береги моїх грудей;
ти зрошуєш стовбур мого білого тіла
розлиплили судорогами пливучої течії
і тягнеш на дивне дно любовної данини,
де немає дня, немає ночі, тільки пливуче пасмо часу
і розлоге коливання лібідо.
