І вірити, і прагнуть — не вотще.
Безсмертне — і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти.
Солодких грон і променистих вин —
Доволі на столах Його веселих.
Іди ж сміливо і бери один,
Твойому серцю найхмельніший келих.
Аналіз вірша “Господь багатий нас благословив” Ольжича
Вірш написаний у 1933 році. Це час, коли Олег Ольжич перебував в імміграції, проте він не полишав ідей розбудови українського громадянського суспільства.
Твір є зразком громадянської лірики. Головна ідея ‒ самореалізація у повноті людського буття і життя заради здобутків свого народу. Ліричний герой демонструє особливе бачення свого народу, якому притаманна волелюбність, багато чеснот і талантів. Він водночас вказує на підтримку вищих сил ‒ всі ці чесноти надає не хтось, а сам Бог, і він не просто дає якісь нагоди й перспективи, а благословляє, і закликає самим займати активну позицію ‒ обирати свій келих.
Важливим нюансом є те, що ліричний герой робить акцент на особливостях духовних цінностей, яких він називає «дарами, що нікому не відняти». Духовний спадок ‒ вічний, на це вказує епітет «безсмертний». На значимість такого спадку вказують піднесені епітети «врочисте», «величне».
Низка слів застарілої лексики підкреслюють потребу передачі духовного спадку від старших поколінь до наступних. Зокрема, на це вказує фраза «не вотще» ‒ «не дарма».
Для ліричного героя натхненна самореалізація ‒ це справа не тільки важлива, але й приємна. На це вказують такі епітети, як «літеплий», тобто комфортної ледь теплої температури, «найхмельніший келих».
Цікавий символізм вірша. Солодкі грона є символом чистої радості, а вино – хмільного задоволення, якого довелося чекати, заради якого слід працювати, проте результат пʼянить і вражає.
Ліричний герой розповідає про притаманний йому та кожному, хто йде шляхом творчої самореалізації широкий спектр відчуттів ‒ любов, тугу, самопосвяту, демонструючи таким чином повноту людського буття.
В останній строфі ліричний герой звертається до читача з пропозицією обрати грона чи вино зі столу. Це вказує на те, що невідʼємним правом творчої людини при самореалізації для ліричного героя є право вибору.
Також творча самореалізація щільно повʼязана з відвагою. Сміливість потрібна як для вибору свого шляху, так і для готовності самовідданого служіння на обраній стезі. Про відвагу і сміливість автор пише у двох строфах з трьох. Зважаючи на той факт, що Олег Ольжич написав вірша після поразки України від російсько-радянських військ, у рік Голодомору, після того, як безпосередньо в Україні розпочалися перші репресії, такий заклик був відчайдушним і своєчасним проявом громадянської позиції, що давала надію на майбутнє, хоча, найімовірніше, наступним поколінням.
