І жили у розкошах, слабі і блудливі,
І не вірили в велич Кінця.
Та колись уночі, в блискавицях і зливі,
Він злетів у порожні серця.
Вранці вийшли з домів виногради зрівняти
І зрубати оливні гаї.
І безумна пустиня надхненним, як мати,
Смаглі груди одкрила свої.
Грізний Боже суворих і гордо-убогих,
Купино невблаганних пустель.
Ми тобі покладем суходоли під ноги
І запалимо жертви осель.
