Наш табор між чагарниками,
І синя — лінія лісів.
Щитів і шкур гарячі плями,
Сліпучість сонця і списів.
Щодень, щоніч, то менша віддаль.
Легкий похід без вороття!
Наш бог — маленький чорний ідол
В наметі нашого вождя.
Ось він виходить — серце львине —
На тіло бризнула роса.
Ніхто списа, як він, не кине
І не відіб’є так списа!
І над річки вогню і крови,
Над власне горло — дорогі
Нам очі тужно-гебанові
І руки юні і тугі.
