Ніч і тиша — на сторожі.
«Ой, не бути в парі!»—
Хтось вродливці зловорожить
І воложить карі.
Але — що це? — серед ночі
Дивний спів рознісся!
Потішати наче хоче,
Котиться з узлісся…
Соловей? У співнім герці
Ті лящать у гаю,—
Цей співак до глибу серця
Співом промовляє!
Запитати?— «Де подівся,
Слова не сказавши?
Виглядай його, надійся —
Чи пішов назавше?»
Ніби голос, як у птиці,—
Мова — не пташина:
«Не дівчата-молодиці,—
З милим — батьківщина.
Він вже там, де його друзі,
Там, де місто Броди.»
Гей червоні в тому Бузі
Та важенні води.
Прикипів до кулемета
За отчизну-вроду,
Молоком текучу й медом
Тільки не для роду.
У Петра одно для смерти —
Німота погорди:
І Петрів таких не стерти
Вам ніколи, орди!
