Чую, чую: обіймає жаль, –
За великим невимовна туга,
За незнаним!.. Ну, хоча б ножа
Та дорогу зоряну в подруги!
Та окраєць хліба у карман.
І пішов би босяком, гультяєм –
Хороше ж то нюхати туман, –
Аромат конвалій серед гаю!
Хороше ж то в пущах і степах
Спати ночі… Міряти дороги…
…Поцілунки вітру на губах…
…Сині крила тихої тривоги…
Марю, марю: – обіймає жаль,
За незнаним золотава туга…
Та нема дороги і ножа,
Тільки кицька на печі – подруга!
