Крикну так,
щоб з серця,
кров’ю харкнувши
на губах,
епоха запеклась. –
Годі!
Досить
над рядками аркушів
ти,
гаряча,
крапала й лилась!
Не тебе
на риму:
труби –
губи –
садовити,
як
в іконний кут!
Не для того
ми зійшлись
докупи,
щоб
твій розмах
лірикою схуд!
Всі слова –
брехня
пустих літаній,
не про соціальність, –
про едем!
Знаєте,
товаришу,
що статистичні дані
є
найепохальніша
з поем!
- Наступний вірш → Анна Волинська – Якби ти тільки знав, що ти накоїв
- Попередній вірш → Олекса Влизько – Сарказм
(Оцінок ще немає)