Одлетіла
конвалійна Леда
на далекі сніжні гаї,
і не пахнуть вже
липовим медом
поцілунки холодні
твої.
Це початок кінця,
о, кохана,
о, до лютого болю чужа!
Це навіки
найкраща рана
і до споминів
літ іржа.
- Наступний вірш → Олекса Влизько – Чую, чую: обіймає жаль
- Попередній вірш → Олекса Влизько – І тоді я ставав на перехресті
(Оцінок ще немає)