Олекса Влизько – Плакат одлиги: Вірш

І дзвенить
золоте цебро,
і стремить
золотий Дніпро.
І однаково сонце б’є
у чужі серця
і моє.
І страшенно багато підстав
написати
всім
листа
про загальновідоме,
про те,
що під сонцем
невпино росте
вся країна
й зіницями дня
примружується, як кошеня…
Заєць зоряний
шлях перетнув,
повернув
у кущі
і заснув.
Знову в патоці
вечір зника,
знову в патосі
пристрасть губ
і по м’язах
суне снага
соку
в земний
вагітний пуп.
Заряснів пагінцями граб –
лине в листя
срібляний крап.
Заряснів пагінцями дуб –
у твоєму й моєму саду.
Набухають квітки.
Гаразд!
Вашу руку,
товаришу ряст! –
Я признаю
без жодних вагань
навіть курського солов’я,
коли він
сантиментам пань
потурати не буде в гаях!…
Одинадцята весна –
це Дніпрельстан!
Одинадцята весна –
це Шатурбуд!
Одинадцята весна, –
як праця проста! –
Одинадцята весна –
про троянди забудь!
Одинадцята весна –
новий трамвай!
Одинадцята весна –
новий паротяг!
Одинадцята весна –
май!
Одинадцята весна –
стяг!…
Сміється сонцем цех
і зводиться тюпцем
повз усміхи майстрів –
зайчиком над пасом –
п’яненький перун.
Факти беру:
десь в обріях
його найголовніша база.
Туманом од яруг
летить блакитний рух.
Можна ствердити, що сонце
покотилось до Африк.
Аксіома проста:
міжнародний стан.
Треба ж,
щоб погрілись
і ми і кафри!…
Хай дзвенить
золоте цебро,
і стремить
золотий Дніпро!
Хай однаково сонце б’є
у чужі серця
і моє!
Так страшенно багато підстав
написати
всім
листа
про загальновідоме,
про те,
що країна
невпинно росте
і під сонцем
зіницями дня
примружується, як кошеня!