Вірш у прозі
…Все. І згода, і незгода – Звісно діалектика. “Діалектика природи”, Наче та електрика: Світить вгору, кида в прірву. Куди хочу, туди йду. Друг чи ворог. В вир із виру (В Карла Маркса на виду). Є любов, є й нарікання. Вже й образа майорить… Крізь коротке замикання Чийсь плювок не згас, горить! Не з молитви ж на амвоні Розіллюсь в підхалімаж. В усі дзвони земля дзвонить комунізмом – страшно аж. То і так все ясно, досить. Голод? Холод? Промайне… Вітром наскрізним проносить Жовтень в вічність і мене. Так скажу, мені здавалось, То і вільний буду, факт. Проте змовчав, обірвалось серце, подалось в інфаркт. Хтось сказав… а я “гуляю”, Де мені до каяття? Як “покірний”, то й петляю поміж смертю і життям…
