І знов романтикою плине
в юнацькі очі
синя мла,
мов репродукція з картини
середньовічного хахла,
коли чубатими ходили,
в Чигирині ножі святили,
і не пізнавши, –
ворог? –
брат? –
свій глузд горілкою топили,
палили все,
“жидів” лупили
і кров’ю юшили
з гармат,
а потім вщухли…
і таки
зросли онуки, –
жалю мало, –
стошароварні
шаповали, –
своєї неньки
сопляки,
що прогулялись “у народі”
сумними збірками пародій
на міць
дідівської руки.
