Десь далеко в чистім полі
Могила стоїть,
Округ неї на роздоллі
Та тирса шумить;
Степ широкий розіслався,
Небо та земля;
А над нею листом з вітром
Верба розмовля.
Коло неї шлях-дорога
Аж на три руки,
По тих шляхах весну й літо
Ідуть чумаки.
Та й співають чи про радість,
А чи про журбу.
Тільки, бува, оглянеться
Інший на вербу
Та й спитає товариша:
Хто-то тут ходив,
Що у степу на могилі
Вербу посадив?
А мій товариш той край воза
Могилу мина
Та і каже: давнє діло,
А хто його зна!
