Мене часто бере думка,
Чи то так здається,
Що, бува, заплаче радість,
А лихо сміється!
І як бачу сльози щастя –
В душі в мене тихо;
А на серці страшно стане,
Як сміється лихо.
Так і бачиш, що сердега,
Не стерпівши муки,
Сам на себе, божевільний,
Ось наложить руки…
Отак і я сміюсь, братця,
А ніхто не знає,
Що на серці молодецькім
Печаль поростає.
Регочуся між челяддю,
Мов і гадки мало,
Що життя моє давно вже
Бур’яном запало…
Згубив, забув свою долю,
Ніч округ чорніє, –
Та й стою на перехресті:
Відкіль вітер віє?..
І то шлях, і то дорога –
Кого спитать в полі?
Хоть не питай! Куди не йди –
Не стрівати долі.
Вдарю ж лихом я об землю –
Враг не розіб’ється!
Вже ж бачили добрі люди,
Як лихо сміється.
Піду ж іще танцюючи –
Лихо вередує!
Нехай бачать люди добрі,
Як воно танцює!
