Сидять під клунею навпочіпки діди,
Немов старі ціпи, спрацьовані на житі,
Немов човни, на берег кинуті з води,
Що штормами і вітрюганом биті.
Скупі слова, як яблука доспілі,
Злітають з уст і входять у вуста.
На руки голови схиливши побілілі,
Пливуть діди, як лебеді, в літа.
