Ріко моїх найкращих літ,
Я з тебе знявся у політ. –
Довірившись твоїм вітрам,
Я збудував у серці храм,
Щедрота в нім добра й надій,
Праславний Дніпре, батьку мій.
Від Нестора до наших днів
Гуде в твоїх глибинах гнів.
Угамував на смерть не раз
Ординців лютих дикий сказ.
І ненаситне їх нутро
Своїм піском набив Дніпро.
Через степи, через луги
Пливуть і в’ються береги.
Зігнувши хвилю, як ребро,
До моря стугонить Дніпро
По тій землі, що нам сповна
Дала і сили, і зерна,
Де запорізькі козаки
Пливуть у наші у віки.
І злото, й срібло, далебі,
Струмлять живими у тобі.
Ріко моїх найкращих літ,
Я з тебе знявся у політ.
Довірившись твоїм вітрам,
Я звів під хмари серця храм,
Щедрота в нім добра й надій,
Праславний Дніпре, батьку мій.
