Там, де сходить сонце, – рай,
Де заходить – пекло.
Грай, моя бандуро, грай,
Поки ще не смеркло.
До останньої струни
Тебе не покину.
До білої сивини,
До скону, до згину.
У тобі і сміх, і плач,
Радість, і засмута.
Не страшний тобі палаш –
Ні паля, ні пута.
Все, що сховано в тобі,
З денця я дістану…
Занімію у журбі,
Як грать перестану.
Там, де сходить сонце, – рай,
Де заходить – пекло.
Грай, моя бандуро, грай,
Поки ще не смеркло.
- Наступний вірш → Олександр Білаш – Восени у Києві-столиці
- Попередній вірш → Олександр Білаш – На полотні, білішому від снігу
(Оцінок ще немає)