Дощем постукала в моє вікно хмаринка,
Щоб відчинив його і сонечко впустив,–
І вмить промінчик, мов жива стеблинка,
Мою кімнату й пам’ять освітив.
Чека мене на призьбі батько сивий.
В селі моїм так сонячно щодня,
Як тільки в полі хмарка дощик сіє,
На хмарку сяде сонце, наче на коня,
І заїжджає в гості, в двір старий, до мене,
Де вулик батьків мудро так гуде…
Де все, таке незаймано-зелене,
Весною й восени жде сина, жде.
