Олександр Білаш – Гора Пивиха: Вірш

Коли і хто назвав тебе Пивихою,
Не знають люди в нашому селі.
Промчались роки над тобою вихором,
По-запорозьки хвацько у сідлі,
А ти стоїш, покраяна яругами,
Укрита запахущим чебрецем.
Прийшли до тебе із хорошим другом ми
За першим вересневим вітерцем.
Прийшли до тебе запашними луками
Своє дитинство звірити тобі,
Аби вертати з радістю і муками,
Що між людьми надбали ми собі.
Ти нас вела таємними стежинами
До схованого в скелі джерела.
О, скільки раз у спраглі дні тужили ми
За тою прохолодою села!
Як до матусі, до гори припали ми,
Пили з криниці та й не напились,
На двох купальське вогнище розпалене
Загоготіло ранком, як колись.
Коли ж і хто назвав тебе Пивихою,
Не знають ні діди, ні вчителі,
Та все життя для нас ти будеш віхою
На цій великій батьківській землі.